Мати хлопчика з діабетом: «Ми щодня змушені бігти марафон»

Після встановлення діагнозу «інсулінозалежний діабет 1 типу» більш ніж півтора року тому життя нашої сім’ї кардинально змінилося – перші місяці у нас було відчуття, що ми потрапили в інший вимір, звідки немає дороги до звичної реальності. Але час лікує. Мені знадобився рік, щоб повернутися до позитивних думок. Як ми з чоловіком навчилися жити з діабетом сина та опанували ситуацію, я вирішила розповісти у блозі.

Юлія Тихончук

Юлія Тихончук із сином Любомиром
Фото: надане Юлією Тихончук
Юлія Тихончук із сином Любомиром

Фото зі щоденника Юлії Тихончук
Фото зі щоденника Юлії Тихончук

Розпорядок дня 7-ми річного Любомира Тихончука

Це – не вичерпний список. За лаштунками залишився постійний контроль рівня глюкози у крові. Любомир користується пристроєм для безперервного моніторингу рівня глюкози, але все рівно час від часу ми робимо прокол пальчика звичайним глюкометром.

Я дуже важливу роль відводжу харчуванню, бо це – одна із основних складових для компенсації діабету і повноцінного розвитку дитини. Ми намагаємось прищеплювати дитині здорові харчові звички та любов до спорту за допомогою власного прикладу, а не заборон. Я слідую загальним рекомендаціям щодо здорового та збалансованого харчування, коли вибираю продукти для приготування їжі.

Син та чоловік Юлії Тихончук
Фото: надане Юлією Тихончук
Син та чоловік Юлії Тихончук

Помірні фізичні навантаження обов’язкові для контролю діабету.

Любомир відвідує секцію зі спортивної гімнастики. Влітку ми щодня виходимо на спортивний майданчик, щоб робити руханку всією сім’єю. Чоловік щодня займається бігом та вуличним воркаутом. Я теж веду рухливий спосіб життя, чергую заняття на майданчику із відвідуванням спортивної зали. Навіть звичайний турнік і боксерська груша вдома можуть бути прекрасними інструментами для підтримки фізичної форми і регулювання незначних відхилень рівня глюкози від бажаного. На вихідних ми іноді влаштовуємо велопрогулянки.

Торік Любомир пішов до першого класу. Спочатку було страшно залишати сина в школі, фактично на самоті із його станом. Адже медичний персонал школи не допомагає з моніторингом рівня глюкози в крові учня або ін’єкціями інсуліну. Звичайно, я намагалась дати вчителям базову інформацію про діабет: розмовляла з ними, приносила буклети. Надіюся, що якесь зерно знання я все-таки посіяла. В українському суспільстві дуже низька обізнаність про діабет. Часто люди асоціюють хворобу із неможливістю їсти солодке і «хронічно» високим рівнем глюкози в крові, мало хто знає, що трапляється протилежний і більш небезпечний стан – гіпоглікемія, яка виникає при зниженні рівня глюкози до 3,2-2 ммоль/л. І керівництво школи, і вчителі, і однокласники ставляться до сина з розумінням. Вчитель дає Любомиру можливість робити перекуси, виходити під час уроку, відповідати на телефонні дзвінки від батьків. Я прошу Любомира не зловживати цими правами і підлаштовуватися під регламент школи.

Зараз школа для сина – це і простір для спілкування, і можливість розвиватися та висловлювати думки та мрії. Любомир обожнює дізнаватися про щось нове і дуже любить фантазувати. Нещодавно він почав писати фантастичні історії. Любомир знає назви всіх країн та їхні столиці. Дуже любить занурюватись у біографії історичних постатей. Чоловік Ярослав по дорозі з роботи завжди готує для допитливого сина нову порцію цікавих історій. Любомир вчиться у музичній школі у класі флейти, ходить на заняття зі спортивної гімнастики та час від часу – в художню студію. Ми разом відвідуємо культурні і розважальні заходи.

Син Юлії Тихончук
Фото: надане Юлією Тихончук
Син Юлії Тихончук

Дорогою до школи ми з сином проговорюємо план дій відповідно до розкладу уроків, аналізуємо різні ситуації. Я вважаю, що саме виховання відповідальності на рівні інстинкту, вміння розбиратись у своїх станах, чітко розуміти, що робити за різних обставин, дає відчуття безпеки. Семирічна дитина ще дуже маленька для вирішення серйозних і дуже відповідальних ситуацій, які виникають щодня. Вона хоче бавитись і жити безтурботно, як і однолітки.

Син Юлії Тихончук
Фото: надане Юлією Тихончук
Син Юлії Тихончук

Я вважаю, що всім батькам дітей із діабетом треба пройти школу діабету, читати відповідну літературу, заохочувати дитину до спілкування в середовищі дітей з діабетом, вчитись слухати і розуміти організм дитини і привчати нащадків до самостійності, розвивати таланти дочки чи сина, любити життя і вірити в себе. Ще важливо спілкуватись з іншими батьками дітей з діабетом. У нас така можливість була двічі під час відпочинку у спеціалізованому санаторії у Миргороді за підтримки Санофі в Україні. Курс оздоровлення Любомир виграв, здобувши перемогу у Всеукраїнському конкурсі малюнка серед дітей з цукровим діабетом.

Відео про відпочинок дітей з цукровим діабетом у Миргороді

Ми з чоловіком «працюємо» цілодобово для того, щоб зробити діабет у дитини керованим способом життя. Можна сказати, що це наш марафон, який ми змушені бігти щодня. А ще я впевнена, що діабет, як і будь-яке важке хронічне захворювання, підштовхує людину дужче цінувати життя і наповнювати його.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram