Житло для ЗСУ

Система забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей потребує кардинальних змін. І ситуація, яка склалася на сьогодні - свідчення того. Якщо грунтовно проаналізувати поточні процесси та історичні засади, то висновок очевидний: дана система застаріла, функціонує неефективно, потребує величезних коштів держави, які у ці непрості часи мали б використовуватися доцільніше.

Отже, проаналізуємо факти щодо черги на отримання житла у Збройних Силах України.

За прогнозами, у 2016-2017 роках кількість контрактної армії складе приблизно 75 000 військовослужбовців. Якщо хоча б половина з них стане на квартирний облік, то, враховуючи поточне фінансування житлової черги, за оцінками різних експертів, потрібно майже 100 років. Це спричинено тим, що у держави виникає більше зобов’язань перед контрактною армією, ніж перед призовниками, що веде до збільшення фінансового навантаження на Міністерство оборони України щодо забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей у майбутньому. Це стосується не тільки питання постійного житла, а й службового, стандарти якого не відповідають вимогам сучасної контрактної армії.

Враховуючи наведену динаміку забезпечення поліпшення житлових умов військовослужбовців, яка коливається між негативною та близькою до нуля, можна впевнено зробити висновки, що дана система є неефективною. Щороку у чергу стають близько 2000 осіб, приблизно стільки отримують житло. Картина в цілому залишається незмінною. Деякі військовослужбовці стоять у черзі ще з кінця 80-х років.

Відповідно до законодавства, система забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей регулюється Житловим Кодексом УССР та законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Основа цих законів була розроблена ще за радянських часів. Відповідно, вона не відповідає сьогоднішнім реаліям і є застарілою.

Система мотивації військовослужбовців була детально розроблена і добре працювала у радянські часи, оскільки була розрахована на плановий тип економіки, яка забезпечувала стабільну роботу системи. Саме плановий тип економіки, що спричиняв дефіцит та інші незручності для населення Радянського Союзу, забезпечував більш-менш успішне вирішення квартирних питань військовослужбовців.

Фактом є те, що зараз Україна розвивається в умовах ринкової економіки, і механізми, що працювали за умов планової економіки, не можуть бути успішними. А, отже, постає гостра необхідність реформування процесів для ринкової економіки України.

Окрім цього, варто звернути увагу на те, що Радянський Союз, за часів якого було розроблено основні механізми забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей, був мілітаристською державою, де, за різними оцінками, близько 20% ВВП витрачалося на оборону. Оборонна промисловість в Україні не є пріоритетним напрямком, і в останні роки на неї витрачалось біля 5% ВВП щорічно. Тобто, фінансування зменшилось у 3 рази, відповідно, фінансова складова для забезпечення житлом військовослужбовців у радянські часи і зараз суттєво відмінна. Це говорить про те, що для сучасного курсу розвитку України, враховуючи пріоритети держави, необхідно збільшувати не об’єми фінансування, а підвищувати ефективність використання поточного грошового потоку на основі міжнародного досвіду.

Усім відома сумна статистика загиблих військових за часів Другої Світової війни, що яскраво свідчить про стратегію ведення війни Радянським Союзом, де в основі була чисельність армії, а не її якість та оснащення. Тобто, солдати виступали «гарматним м’ясом». Саме тому модель забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей була, насамперед, спрямована на збільшення родин, кількості дітей. Якщо звернутися до Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями» №737, то побачимо, що грошова компенсація за житло розраховується на базі кількості членів сімей: чим більше дітей в родині, тим більшу винагороду отримує військовий. Оскільки Україна прийняла новий курс економічного розвитку і піклується про своїх громадян, запровадила контрактну армію, аби впровадити якісний підхід до захисту держави, то необхідності у чисельності армії немає, і потрібно визначити нові пріоритети для мотивації та соціального захисту військовослужбовців. Бо наразі Закон не відповідає реальності і створює лише ілюзію соціального захисту.

Підсумовуючи, варто визнати, що існуюча система за поточної динаміки росту потреб та їхнього задоволення ніколи не вирішить проблему забезпечення житлом військовослужбовців. Задовільнити усіх військовослужбовців власним житлом – нереально. Наразі у Міністерстві оборони України розробляється проект з реформування системи забезпечення житлом військовослужбовців. Уже є перші напрацювання і ми покроково будемо рухатись у напрямку вирішення цього важливо для багатьох військовослужбовців питання. Про те, як відбуватиметься реалізація проекту будемо повідомляти громадськість. Хоча попереду ще тривалий і складний процес та ми плануємо досягти успіху у цьому питанні й вирішити його, використовуючи міжнародний досвід та можливості.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram