Весь цей публічний галас не міг не викликати бажання прокоментувати питання функціонування митних органів та загальної філософії діяльності митної служби як такої. Почати хочу з суспільного сприйняття діяльності митниць. Вони часто густо є предметом позитивного та негативного піару, коли реальна ефективність діяльності митних органів відходить на другий план.
До речі, це стосується не тільки діяльності митних органів. Пригадую тогорічну сварку на нараді у Президента Петра Порошенка між Міхо Саакашвілі та главою Дніпропетровської ОДА, який зауважив, що в Дніпропетровській області більше робиться щодо впровадження прозорості, сприяння діяльності малого бізнесу ніж в Одеській області. Причому робиться, додав він, без зайвої шумихи та піарного супроводження.
Цікаво, що похвалитися реальним впровадженням кращих практик та гарних ідей, справді, можуть далеко не тільки в Одеській області. Але в інформаційному просторі про них нічого, або майже нічого, не говориться. В результаті в суспільстві панує думка, що лише Міхо Саакашвілі намагається боротися з корупцією та створює сприятливі умови для бізнесу, а в усіх інших областях та сферах діяльності ніким і нічого не робиться. Зрозуміло, що значною частиною політикуму та українського істеблішменту це сприймається не без образ.
Чи винен в такому сприйняття ситуації в країні пан Саакашвілі? Очевидно, що ні. Він просто як досвідчений політик вміє значно краще за більшість наших чиновників «продавати» суспільству позитивну інформацію щодо своєї діяльності. І хто би що не казав, але це вміння є важливою складовою діяльності державного апарату. Втім, в окремих ситуаціях вміння голосно себе хвалити може й переважити реальні кількісні показники.
Якщо за інтенсивністю піару Одеська митниця впевнено займає перше місце, то за відрахуваннями до держбюджету – не входить й в трійку лідерів. А лідером стала Київська обласна митниця, яка в лютому перерахувала до бюджету рекордні 3,2 млрд гривень та оголосила про високі показники податкового навантаження на одиницю імпорту.
Порівняння динаміки цих двох митниць за останній рік теж наштовхне на доволі очевидні висновки. Так, за даними ДФС, якщо в січні минулого року Одеська обласна митниця направила до держбюджету 1 мільярд гривень, то в січні 2016-го – 863 млн. А ось показники Київської обласної митниці: січень 2015-го − 1,5 млрд гривень, січень 2016 – вже 2,1 млрд.
До речі, цікаво. Якщо зануритися в митну статистику, побачимо, що за останні 5 років митники Київської області тишком-нишком без зайвого піару змогли перетворити свою митницю із провінційного управління в одного із лідерів митної системи. Так, у 2010 році вони перерахували до держбюджету 6,6 млрд грн (що становило тоді лише 30% від зборів, наприклад, митниці Києва − 19,6 млрд); в 2015 році – вже 31,8 млрд, майже зрівнявшись із показником столичної митниці − 35,4 млрд, а в лютому 2016 взагалі обігнавши столицю з показником 3,2 млрд проти 3 млрд. При цьому її частка вже серед всіх митниць ДФС дійшла до 26% - 3,2 млрд із 12,1 млрд. Але як область змогла випередити Київ і перестати бути його «бідним родичом» - тема вже іншого дослідження.
Можемо згадати й інші регіональні митниці, які цього року направили більше півмільярда гривень на розвиток інфраструктури у своїх областях - Волинську (перевиконала план на 104,2 млн.грн.), Чернівецьку (на 129,9 млн. грн.), Львівську (на 312,3 млн. грн.). Ці митниці, як і Одеська, беруть участь в експерименті, що передбачає направлення половини понадпланових надходжень митниць до держбюджету на фінансування інфраструктурних проектах у відповідних регіонах.
В той же час є такі критерії діяльності державних органів, які доволі складно помацати руками. Швидкість, простота, стабільність та прозорість процедур не може мати прямого ефекту. Вони дають синергетичний ефект, причому який може проявитися лише згодом. Але якщо згори від держслужбовців вимагають лише кількісних показників, їх переважно і оцінюють, за них хвалять чи виносять догану, тоді все інше стає другорядним. Тоді держслужбовці в силу свого вміння, професійних якостей та особистої чесності намагаються забезпечити саме ці кількісні показники.
Тут ми зіштовхуємося з дуже серйозним протиріччям поточних завдань та цілями, які мають стояти перед податківцями та митниками. Ідеологія гонитви за збільшенням надходжень від податківців та митників доволі неоднозначна. З одного боку, це начебто демонструє зменшення корупції на митницях, але з іншого – це суперечить філософії того, що податківці та митниці мають бути сервісними службами, а не конторами з вибивання платежів з суб'єктів підприємницької діяльності.
Більш того, ті ж таки митники є єдиною системою. Митна вартість одного і того ж товару не може відрізнятися в залежності від того, в якій митниці імпортеру поставили печатку на митній декларації. Слід також зазначити, що з точки зору інтересів чіткого контролю за сплатою митних платежів може виникати потреба в централізації сплати митних платежів. Саме виходячи з такої ідеології було створено спеціалізовану енергетичну митницю. Цілком ймовірно, що централізації потребувало би розмитнення всієї побутової техніки. Але за таких умов надходження до держбюджету від тих чи інших регіональних митниць може зменшуватися. Обсяг надходжень може також змінюватися, якщо великі імпортери міняють країну, з якої вони імпортують товари. В цьому випадку з логістичних міркувань можуть вони поміняти митницю, на якій вони здійснюють розмитнення імпортованих товарів.
Але якщо це так, тоді вищезгаданий експеримент викликає великі сумніви. Бо він сам по собі може створювати корупційні можливості. Перенаправляючи імпортерів на ті чи інші митниці, можна формально збільшити показники їх діяльності та відповідно збільшити фінансування тих чи інших регіонів.
Виходячи з цього, виглядає також абсурдною ідея передачі частини митниць в управління іноземній компанії. Якщо будуть перекриті корупційні схеми на одній митниці, то хто заважатиме імпортеру домовлятися про «потрібні умови» на інші митниці?
Все це вказує на хаос в головах та на бажання зберегти корупційні схеми, в першу чергу, з боку певних урядовців. Ми починаємо мордувати митників, звільняти одних та ставити на їх місця інших, замість того щоби встановити максимально прозорі правила гри, які би не надавали митникам можливість в ручному режимі визначати митну вартість імпортованих товарів.
Насправді проблема в тому, що український політикум не хоче зміни пріоритетів діяльності митників та податківців, перетворення їх в єдину сервісну службу. Зрозуміло, що це неможна зробити на рівні податківців та митників. Це завдання уряду та законодавців. Саме від них залежатиме, чи сприятиме Податковий та Митний кодекси тому, щоби система податків, зборів та митних платежів стимулювала ділову активність, а не призводила до її «тінізації», щоби система розрахунку податкових та митних платежів була максимально прозорою та не передбачала подвійних тлумачень, була простою з точки зору їх адміністрування.
Якщо ж все залишатиметься в існуючому вигляді, тоді оцінка результатів діяльності відбуватиметься в ручному режимі та переважно залежатиме від вміння краще розпіарити свою діяльність.