Нема жодного сумніву у тому, що, як заявила керівник української національної поліції Хатія Деканоїдзе, згаданий мітинг засвідчує правильність дій України, правильність давно назрілої реформи в МВС. До речі, не зрозуміло чому мовчить ініціатор створення поліції Ека Згуладзе. Де вона? Скорочуючи міліціонерів, на думку багатьох політиків та експертів, ми отримуємо шанс, щоб з МВС «пішли», зокрема, ті, хто брав участь або мовчав при розгоні Майдану-2.
З іншого боку, цей захід зайвий раз підтверджує, що скорочення держслужбовців загрожує національній безпеці України, зокрема - поповненням антидержавних (антиукраїнських) рядів доволі грамотними і обізленими людьми. Багато колишніх міліціонерів можуть також поповнити лави криміналітету. Це все може відбутися насамперед тому, що відсутній чинник конкурентності, який є найбільш ефективним для виявлення і нейтралізації «п’ятої колони», яка формувалася в Україні століттями - конкуренція не гарантує на 100%, але залишається найбільш дієвим механізмом очищення. Керуючись цими та іншими міркуваннями, подобається це комусь чи ні, але звільненим працівникам МВС варто запропонувати привабливі робочі місця – хоча би з міркувань національної безпеки. Інакше, при скороченні може бути досягнуто протилежного ефекту.
Таких зауважень до процесу творення національної поліції можна зробити багато, але треба радіти, що врешті-решт щось робиться у згаданій царині. А щодо помилок, то вони завжди будуть і їх наперед не передбачиш. Однак, фактом залишається те, що в нашій державі невідомо про, наприклад, загальнодержавну програму, яка би передбачала створення нових, привабливих робочих місць і лише потім - скорочення існуючих у контексті реформування. Невідомо також хто (наприклад, віце-прем’єр-міністр чи інша особа) відповідає за подібні реформи і т.д.
Особливо загрозливим є скорочення колишніх міліціонерів на фоні нинішніх загроз збідніння українського наукового середовища та незадоволення вчителів і лікарів.
Крім цього, згаданий мітинг заклав дуже неприємну, малопомітну наразі загрозу – міжетнічне протистояння.
Тут варто нагадати, що, серед іншого, над згаданими проблемами реформування зокрема, задумувалися і мали відповідні напрацювання українські державники початку 90-х років і попередніх десятиліть (газета вже цю тему порушувала). Зокрема, покійний В.Чорновіл, з врахуванням досвіду попередніх поколінь, був переконаний, що перш, ніж скорочувати будь-які структури, мусять бути створені привабливі нові робочі місця, куди зможуть «перетікати» певна частина звільнених. Причому всі правоохоронні структури і армія мають бути реформовані одночасно. Можливо, на таке реформування прийдеться попросити допомоги за кордоном. Схилялися до того, що нові, демократичні: і ЗСУ, і судоустрій, і прокуратура, і міліція та СБУ певний час (3-4 роки) існуватимуть паралельно з існуючими із забезпеченням конкурентності переходу (перетікання) окремих працівників. Певні сподівання на такий підхід покладалися при створенні поліції влітку ц.р., хоча при цьому мабуть не був врахований попередній досвід українських державників (газета також про це писала).
Особлива увага має бути приділена членам комісій з формування силових органів (конкурсних комісій) – до їх складу не можуть входити представники влади. Найкраще, щоб такі комісії формувалися за принципом установчих зборів.
Виходить, на жаль, що попередній український досвід і тепер таки не враховується.