Світова економіка все більше набуває рис «економіки знань». Цей термін, на мій погляд, означає стан, за якого знання є повноцінним товаром, одним з ключових факторів виробництва і основою економічного зростання.
Взаємозв'язок якості та спрямованості знань зі зростанням економіки найпростіше зрозуміти на прикладі світового технолого-економічного лідера - США. Ще в середині XIX століття французький політичний діяч А. де Токвіль, автор трактату «Демократія в Америці», писав, що американці мало цікавляться абстрактними і суто теоретичними знаннями, а от знання, які дають можливість досягти практичного результату у виробництві, торгівлі, фінансовій діяльності їх цікавлять дуже сильно. Є ряд авторитетних досліджень, в яких аналізуються відмінності між внеском в інженерну науку, зробленим Францією і США в XIX–першій половині XX століття. Якщо французькі інженери вели пошук теоретичних знань універсального характеру, перенасичених абстракціями і складним математичним апаратом, то американські інженери були більш прагматичними, ведучи, причому вельми успішно, прикладні дослідження. Нинішнє технологічне лідерство США значною мірою сформувалося завдяки практичній орієнтації провідних американських освітніх закладів.
Саме націленість на те, щоб набуті знання приносили практичну віддачу в економічній діяльності я вважаю найважливішим для освітньої галузі України.
Знання поділяються на три види. Перший - знання як набір фактів («знати що»). У деяких видах професій, наприклад медицині та юриспруденції, такий вид знань є визначальним для оцінки професійної компетенції фахівців. Другий - знання як причина або основа, що утворюють предметну область («знати чому»). Цей вид знань лежить в основі технологічних розробок продуктів і процесів. Третій - знання як набір спеціальних умінь або здібностей зробити що-небудь («знати як»). Це вже конкретні професійні кваліфікації, навички - підприємець виконує послідовні дії, оцінюючи ринок для виведення на нього нового продукту, менеджер по персоналу використовує свої навички при підборі і навчанні кадрів, технічний фахівець робить роботу, керуючи складним технологічним обладнанням.
Перші два види знань можуть бути отримані шляхом засвоєння інформації з різних джерел: лекції викладачів, навчальна і наукова література. Третій вид знань може бути отриманий тільки за допомогою практичної діяльності - при передачі практичних навичок. Важливі всі три види знань. Аналізуючи нинішній стан вищої освіти в Україні, приходжу до висновку - з першим видом знань у нас справи йдуть досить добре, а ось передача студентам другого і третього виду знань потребує удосконалення.
Думаю, що доцільними є такі напрями перетворень в українській вищій освіті:
1. Регулярне введення нових предметів і освітніх програм у відповідь на виклики часу. Сучасна праця вимагає від інтелектуального фахівця безперервного пристосування до управлінських нововведень і технологічних новинок. З високою точністю передбачити, на які саме спеціальності через 4-5 років буде попит складно. Але займатися цим потрібно. Для цього керівники ВУЗів повинні постійно контактувати з представниками галузевих бізнес-асоціацій, керівниками найбільших українських компаній реального сектора економіки. І, до речі, хоча б вивчати роботи передових світових футурологів - Е.Тофлера, Ф. Фукуями, К.Нордстрема і ін.
2. Використання сучасних технологій навчання. Створення якомога більшої кількості електронних підручників. Переваги електронних підручників полягають в можливості в маленькому обсязі інформації зробити кілька інтерактивних посилань, що пояснюють терміни, поняття, формули. Якщо студенту необхідно розрахувати, наприклад, індекси цін і у нього відсутні знання в цій області, він може набором в рядку пошуку слова «індекси» отримати основні поняття і визначення в цій сфері. У визначенні індексів зустрічаються відносні величини. «Якщо клацнути» по цьому визначенню, студент може отримати уявлення про відносні величини і т.ін. Також необхідно впроваджувати дистанційні форми освіти, як це роблять кращі світові вузи - Массачусетський технологічний інститут, Оксфордський і Кембриджський університети та ін. Тим більше, що це не дуже витратний процес.
3. Практична орієнтованість освітніх програм. Застосування знань студентами шляхом проведення практичних занять в умовах, наближених до реальних. Наприклад, вивчаючи бухгалтерський облік, студенти повинні мати можливість проаналізувати роботу конкретного підприємства, маючи в розпорядженні первинну бухгалтерську документацію: «касу», «банк», договори. Студент, який під час навчання брав участь в дослідженні та розробці реальних проектів, по праву може вважатися добре підготовленим практико-орієнтованим фахівцем.
4. Орієнтування студентів на прояв ініціативи. У західних вузах є така практика - студенти отримують завдання, наприклад для курсової роботи, обов'язковою умовою якого є кейс на основі діяльності реально функціонуючої компанії. Студенти самі шукають таку компанію, домовляються про отримання інформації та контактах з представниками компанії, які їм потрібні в ході виконання роботи. До речі, направлення на практику на вітчизняні підприємства, які розробляють і впроваджують сучасні технології - хороша форма заохочення для найкращих студентів. У тому числі і тому, що у них з'являється реальна можливість перспективного працевлаштування.
5. Максимум уваги (і держпідтримки) тим українським освітнім установам, які готують фахівців для інноваційної економіки. Потрібні ініціативні фахівці, які будуть здатні допомогти українській економіці перейти до інноваційного розвитку. Зв'язок «наука - освіта - інновації» реалізується в створенні і розвитку на базі університетів технологічних і наукових парків, інкубаторів технологій, інноваційно-технологічних комплексів.
Я тверезо дивлюся на нинішні можливості вітчизняної системи вищої освіти. Але я не песиміст щодо її перспектив. Спілкуючись з колегами, а також з підприємцями і банкірами бачу, що з боку здорової частини української економіки поступово формується попит на результати нових науково-дослідних розробок - в ВПК, в IT-галузі, в ряді підгалузей машинобудування, в аграрному комплексі. У виробників цих розробок виникає необхідність в персоналі - носіях сучасних якісних знань, умінь, які будуть володіти креативністю мислення, орієнтацією на інновації. Нехай і повільно, але зростає попит і на підвищення рівня освіти вже працючого персоналу, провідні українські підприємства створюють умови і мотивації для цього. А в міру зростання попиту на знання, адекватні сучасній технологічній парадигмі, починає збільшуватися пропозиція цього ресурсу, що виходить зі сфери вищої освіти.
Для стійкого економічного зростання України та переходу на модель інноваційного розвитку одного лише підвищення якості освіти недостатньо. Але роль освіти є однією з ключових, її важливість зростатиме - людський капітал поступово стає важливішим від виробничих або інфраструктурних об'єктів.
Відомий фізик, головний редактор журналу «У світі науки» С.Капіца так говорив про освіту в економіці знань: «Освіта в цілому і є економіка знань, передача яких наступному поколінню - необмежена система, що забезпечує розвиток суспільства». Сфера освіти займає провідні позиції в економічному розвитку і за своєю суттю стає першим підрозділом економіки знань. Вища освіта, якщо вона націлене на практичну прикладну орієнтацію, є безпосереднім постачальником нових ідей і технологій, тобто ключовим фактором економічного розвитку і інновацій. На цій максимі і потрібно базувати розвиток системи вищої освіти України.