Седляр народився в селі Жоржівка (Христівка) на Полтавщині у селянській родині. З 1915 до 1919 вчився в Київській художній школі, а в 1919 вступив до Української Академії мистецтв, у клас до Михайла Бойчука, де вчили не тільки малювати, а й давали хорошу освіту та світогляд. Однокурсниця, а потім дружина Оксана Павленко писала про Седляра: «Був молодий, зухвалий, беручкий, ...а малював легко й швидко». Бойчукісти в першу чергу були монументалістами і Василя Седляр брав участь у колективних розписах Луцьких військових казарм, Червонозаводського театру в Харкові, Селянського санаторію ім. ВУЦВК під Одесою – жодна з робіт не вціліла.
У 1923 році Василя Седляра призначили директором Межигірського художньо-керамічного технікуму. Він знайшов майстрів, поставив 20 верстатів, організував замовлення Укрзовнішторгу, зробив кілька виставок і робота в технікумі пішла вгору: це були не просто утилітарні вироби – глечики, тарілі, вазочки, баклаги, сервізи, «баранці», «куманці», Седляр поєднав професійне модерне мистецтво із традиційними українськими гончарними формами. У 1926-1927 роках Седляр разом із Бойчуком їздив в Італію, Німеччину, Францію, Чехію (пізніше чекісти «підшили» їм цю поїздку до шпигунської діяльності); у Франції він побував на заводі порцеляни у Севрі, відвідав мануфактуру гобеленів, у Німеччині - Баухаус, і намагався перенести в Межигір’я досвід передових шкіл. У 1930 році Комісія в справі реорганізації системи й мережі мистецьких закладів в УРСР усунула позапартійного Седляра від керівництва закладом. Деякий час художник викладав у Київському художньому інституті.
Вадим Меллер, який був художнім редактором Державного видавництва України в Харкові, замовив Седляру ілюстрації до «Кобзаря» Шевченка. 2 вересня 1929 р. Седляр написав Оксані Павленко: «Роботу я свою закінчив – 50 великих ілюстрацій та 26 – малих і обгортка – оце те, що зроблено до “Кобзаря”. Це було найповніше ілюстрування «Кобзаря», Дмитро Горбачов порівнює ці роботи з фресковим розписом, інші мистецтвознавці пишуть, що вони нагадують традиційні розписи на кахлях. Так твори Шевченка не трактував ніхто – малюнки Седляра лаконічні і пластичні, в них немає зайвих ліній і зайвого пафосу, зате є динаміка і бунт. Перше видання вийшло у 1931 році, друге в 1933 – тут додалися кольорові ілюстрації. У 2009 році видавництво «Дух і літера» перевидало «Кобзар» з ілюстраціями Василя Седляра, таким чином ця художня пам’ятка дійшла до нас і ми сьогодні ми можемо оцінити один із головних життєвих і мистецьких проектів Василя Седляра.
Бойчукісти загалом і Седляр зокрема в 1920-1930-х роках творили новаторське прогресивне мистецтво, сучасне за формою і українське за змістом, за цю національну складову, українську «буржуазну» сутність радянська влада і поквиталася з художниками. У 1937 році Бойчука, Седляра, Падалку, Липківського та Івана Орла-Орленка розстріляли, а їхні імена викреслили з історії українського мистецтва. У 1938 році у Київському музеї російського мистецтва полотна Седляра подерли на шматки. 1 лютого 1958 року художника реабілітували, але як повернути його роботи?
