Повага до державного суверенітету на прикладі Сирії та України

Суверенітет країни у міжнародних відносинах та відповідальність за його порушення - тема для декількох наукових досліджень, втім, сьогодні актуальна як ніколи.

На жаль, реформування механізму прийняття рішень організацією, яка покликана вирішувати міждержавні суперечки, тим самим обмежуючи суверенітет тієї чи іншої країни заради вищого блага, заради миру та справедливості, може тривати роками, а може залишиться тим самим, яким є сьогодні — недієвим, неефективним, беззубим та позбавленим оперативності впливати на перебіг нагальних подій.

Фото: пресс-служба президента

Для пересічної людини, яка умикає ТБ та бачить те, що дозволяють собі окремі країни стосовно інших, викликає питання, відповіді на які явно не вписуються у світогляд. Особливо боляче їх проектувати на українські реалії.

Кримінальне/адміністративне судочинства, які відправляються в межах однієї країни, теж викликають чимало нарікань, втім, вони є оперативним та ефективним, в силу того поняття суверенітет, тобто одного з його проявів, — виключного права держави визначати власну зовнішню, внутрішню політику, відправляти правосуддя та забезпечувати виконання рішень в межах власної території, щодо власних громадян, органів, тощо.

На міжнародінй арені ситуація дещо інша, мірилом, арбітром у спірних ситуаціях може бути ООН, але право вето постійних членів, які мають полярні погляди, руйнує можливість прийняття колегіальних рішень більшістю голосів.

Що ми бачимо сьогодні? Застосування хімічної зброї у Сирії, одні країни безсоромно заявляють про відсутність доказів її застосування, про інсценування тощо. Певно, вони мають на це право в силу того, що це позиція самостійного суверенного суб’єкту міжнародних відносин. Суверенітет дозволяє їм на біле говорити чорне і навпаки. Втім, у тих, хто дивився відео, на якому тіла немовлят ярусами лежать на тілах батьків з ознаками, далекими від тих, які можна назвати характерними для природної смерті, такі думки навіть у дуже хворих головах не виникають.

Інші країни, ігноруючи резолюцію РБ ООН, точніше відсутність резолюції, самостійно вважають себе правомочними відкривати вогонь по суверенній території Сирії.

Чи порушується при цьому суверенітет Сирії? Так. Чи законне це порушення з точки зору міжнародного права, з точки зору того, що відповідне рішення ООН не прийняте?

Відповідно до статті 1 «Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення» від 13 січня 1993 року, кожна держава-учасниця зобов'язується не використовувати хімічні засоби боротьби з заворушеннями як засоби ведення війни. Стаття XII Конвенції визначає, що у тих випадках, коли за результатом діяльності, що забороняється цією Конвенцією, може бути заподіяно серйозну шкоду предмету та меті цієї Конвенції, Конференція може рекомендувати державам-учасницям вжити колективних заходів відповідно до міжнародного права. А в особливо серйозних випадках Конференція доводить цю проблему, в тому числі відповідну інформацію та висновки, до відома Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй і Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

За відсутності рішенння РБ ООН чи ГА ООН, очевидно, можна вважати такі дії протиправними. Втім чи нестимуть США, Об’єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Франція відповідальність за такі дії? Ні. Завдаючи удари по тим об’єктам, які за їх даними, задіяні у виробництві заборонених речовин та засобів, мотиви таких вчинків, за великим рахунком, важко назвати особистісними, світове благо тут, принаймні публічно, взяло гору, у першу чергу, щодо захисту прав осіб, які піддаються дії забороненої зброї власною державою.

Повертаючись до питання суверенітету, важливо зрозуміти, що одна справа коли країна залишається цілісною та жоден інший сателіт, вчиняючи навіть протиправні обстріли не намагається заволодіти її територіїю, від’єднати її частину, тощо.

Інша річ, коли приймається рішення щодо питань, віднесених до відання іншого суверенної держави, тобто коли питання міжнародного характеру вирішує орган/інституція іншої країни.

Нещодавно на очі не потрапив допис голови КСУ С.В. Шевчука, у якому він поділився фотографіями «Спільної заяви, з питань поваги до територіальної цілісності і міжнародного права під час відправлення конституційного правосуддя» (переклад власний), підписаної у 2015 році на Конференції Європейських конституційних судів у Батумі.

З її тексту вбачається, що підписанти, щонайменше, непогододжуються «з правомірністю дій своїх колег з РФ, які визнали, що угода між РФ та так званою Республікою Крим, яка знаходилась на території України, є міжнародним договором, а Республіка Крим має статус міжнародної юридичної особи (тобто наділена правосуб’єктністю та суверенітетом).

Зазначу відразу, що без заперечень підписали цю заяву не всі. Представники Азербайджану, в силу очевидних причин, поставили підпис із застереження: «Мы поддерживаем заявление о необходимости неукоснительного соблюдения принципа территориальной целосности в рамках международного права, а так же в контексте осуществления конституционного правосудия, при этом считаем недопустимым проводить ревизию, либо давать оценку правовой позиции конкретного органа конституционного контроля на национальном уровне, в частности решение КС Российской Федерации».

Що це означає з точки зору формальної юридичної логіки? Керівники делегацій судів конституційної юрисдикції чітко розуміють, що перевіряти рішення, які стосуються утворення та приєднання нових суб’єктів федерації виключно на предмет відповідності внутрішнього законодавства країни, до якої відбувається приєднання є алогічним, якщо не сказати незаконним, особливо робити це абстраговано від норм міжнародного права та права країни з якої виходить потенційний претендент.

18 березня 2014 року Конституційний суд РФ надав позитивний висновок на «Запрос В.В. Путина о проверке соответствия Конституции Российской Федерации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов».

Конституційний суд РФ, повинен був перевіряти чи дії претендента на вступ до федерації є правомірними, чи володії він достатнім суверенітетом, чи має правосуб’єктніть для таких власних ініціатив? Якщо б така перевірка дійсно мала місце та була б об’єктивною, то очевидно, що і висновок був би негативним, адже Україна унітарна республіка була, є та залишатиметься такою, а не є конфедерацією. Такі речі як вихід зі складу унітарної держави не можуть регламентуватись рішеннями органів Автономії чи області, такі рішення є нікчемними в силу відсутності повноважень на їх прийняття, а як наслідок і суверенітет суб’єкт прийняття не набуває, не стає міжнародною юридичною особою.

Тому, будь-які дії вчинені, реалізовані на підставі неправомочного рішення, аналогічним чином, є нікчемними. Повернення АР Крим до складу України справа не близька та не швидка, це очевидно, втім, процедурно вона повинна буде базуватись на юридичних конструкціях, механізмах, одним з яких може бути і факт притягнення до кримінальної відповідальності 19 суддів Конституційного суду РФ, за матеріалами кримінального провадження, яке розслідується Військовою прокуратурою, про що зазначав нещодавно Генеральний прокурор.

Шевчук у своєму пості зазначає, що: «юридична відповідальність 19 суддів КС Російської Федерації за рішення про приєднання Криму матиме наслідком повну юридичну нікчемность висновку суду, акту приєднання, і як наслідок - restitutio in integrum - поновлення попереднього юридичного стану, тобто повного встановлення над Кримом суверенітету України».

З точки зору моделі, такий алгоритм прийнятний. Чимало тих, хто зневірюються у дієвості засобів міжнародного тиску та ефективності міжнародних організацій, можуть заперечити, що модель не має значення, за відсутності важелів її реалізації. Зізнаюсь, така думка часто закрадається і у мене у голові, але фактор часу, як фізичного перебігу життя політиків, так і фактор часу, у поєднанні із санкціями, а як наслідок економічними проблемами всередині країни, свого часу, схила Іран звернути ядерні програми, просто переговори тривали майже 10 років.

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram