Україна, антисемітизм, расизм та ультраправі

14 жовтня відбулася чергова щорічна масова хода українських ультраправих. У ній взяли участь близько 10 тисяч осіб, в основному молоді чоловіки, які завзято скандували свої гасла. У нічній процесії зі смолоскипами й лозунгами «Повернемо Україну українцям» відчувалися відлуння нацистського символізму.

Фото: Макс Требухов

Поблажливість з боку правоохоронних органів і байдужість служби безпеки до діяльності ультраправих сил не проходять повз увагу екстремістів з-за кордону, які стали активно навідуватися до України. Німецькі медії повідомили про присутність на мітингу німецьких ультраправих (молодіжного крила Національно-демократичної партії, а також партії «Третій шлях»). За словами українського політолога Антона Шеховцова, там також планувалася участь ультраправих з Норвегії, Швеції й Італії. 15 жовтня всі вони зібралися в Києві на конференцію “Paneuropa”, яку організувала українська неонацистська партія «Національний корпус». «Київ став одним із значних центрів діяльності європейських ультраправих», — каже А. Шеховцов.

Така активність, природно, викликає стурбованість у лібералів, а також у євреїв та інших національних меншин. Часто вона спричиняє панічні заголовки у західній та ізраїльській пресі.

Зважаючи на те, що однією з помітних подій цього року було жорстоке побиття в таборі ромів під Києвом з боку угрупування C14, можна було б зробити висновок, що в Україні зростає вплив ультраправих сил.

Однак така інтерпретація була б помилковою. Ультраправі настрої в Україні існують, однак базовані на цій ідеології угруповання не користуються якоюсь помітною підтримкою з боку громадськості. За даними нещодавніх опитувань, очікується, що під час президентських виборів у березні 2019 року сукупна кількість голосів, відданих за ультраправих кандидатів у президенти, становитиме близько 4%. Таку саму мізерну підтримку мають ультраправі партії «Свобода» й «Національний корпус». Порівняно з популярністю, якою користуються в своїх країнах такі партії, як німецька «Альтернатива для Німеччини» (12,6%), французьке «Національне об’єднання» (раніше відоме під назвою «Національний фронт») Марін Ле Пен (13%) та італійська «Ліга Півночі» (17,4%), українська громадськість мало симпатизує крайнім правим.

Ці маргінальні українські партії не можна назвати й пронацистськими, хоча їхніх лідерів спочатку приваблювали протофашистські ідеї. Україна — це країна, на території якої в Голокості загинуло близько двох мільйонів євреїв. Це також країна, в якій п’ять мільйонів українців неєврейського походження загинули в боях внаслідок нацистської окупації. В пам’ять практично кожної сім’ї врізалася жорстокість нацистів. Українські націоналісти 1930-х і 1940-х років, які висували антисемітські й протофашистські ідеї, зрештою самі опинилися мішенню нацистського режиму, який взявся їх нищити.

Звичайно, на буденному рівні напівсерйозний антисемітизм і певні стереотипи щодо євреїв все ще зберігаються. Біля єврейських синагог, цвинтарів і культурних закладів регулярно з’являються антисемітські графіті. Але це прикре явище є поширеним і в найрозвинутіших індустріальних демократичних країнах.

Водночас за останні два роки не зафіксовано жодного акту насильства щодо особи єврейського походження. Останній такий інцидент стався 7 жовтня 2016 року, коли напали на хасидського рабина, який відвідував місто Житомир.

Між 2016 і 2017 роком кількість актів вандалізму, направлених проти єврейських об’єктів, зросла з 19 до 24, але це все одно набагато менше за рівень, зафіксований у багатьох європейських країнах. Звіт ізраїльського уряду, опублікований у січні 2018 року, містив твердження про подвоєння кількість антисемітських інцидентів в Україні, однак без відповіді залишилися питання про методологію цього дослідження й джерела даних.

На відміну від ситуації 20-річної давності, коли антисемітська газета «Сільські вісті» мала багатомільйонну аудиторію читачів, сьогодні в Україні немає жодного масового періодичного видання, яке б виливало антисемітську жовч.

До того ж порівняно зі своїми сусідами в Центральній і Східній Європі Україна залишається надзвичайно толерантним суспільством, навіть враховуючи вплив факту російської окупації частини її території. Згідно з даними опитування, проведеного 2016 року дослідницьким центром Pew у країнах Південної, Центральної та Східної Європи, Україна показала найвищий рівень готовності прийняти євреїв своїми співгромадянами — лише 5 відсотків населення продемонструвало з цим незгоду.

Лідерська роль євреїв в економічному й політичному житті країни рідко стає темою публічного обговорення, її приймають як норму.

В Україні посаду прем’єр-міністра обіймає єврей — Володимир Гройсман. Глава Адміністрації Президента також єврей, як і його попередник на цій посаді Борис Ложкін, який нині очолює Єврейську конфедерацію України і є віце-президентом Світового єврейського конгресу.

За даними Єврейської конфедерації України, більш ніж тридцять з-поміж 427 членів українського парламенту є євреями. А група з міжпарламентських зв’язків з Державою Ізраїль у Верховній Раді є найбільшою з усіх таких груп у ВР й налічує майже 140 депутатів, тобто третину складу парламенту.

Релігійні лідери України мають регулярний доступ до ключових осіб українського уряду. Провідні українські урядові та державні діячі постійно беруть участь в урочистих церемоніях вшанування пам’яті про Голокост.

Все це не означає, що серйозних проблем немає.

Політика пам’яті в Україні характеризується надмірною героїзацією складного минулого країни та недостатнім визнанням таких проблем, як антисемітизм серед місцевого населення й співпраця з нацистським окупаційним режимом. Також більше зусиль потрібно докладати для впорядкування місць страти, де євреїв вбивали під час Голокосту.

Глибше занепокоєння викликають українські ультраправі парамілітарні угруповання, які виявляють схильність відновлювати те, що вважають справедливістю, позаправовими методами. Держава має енергійніше взятися до цієї проблеми й ретельно дослідити джерела фінансування таких груп.

Антисемітський вандалізм слід викоренити, а випадкам використання мови ненависті слід дати відсіч відповідно до українського законодавства. Український уряд досі надто повільно реагує на антисемітські акти й прояви антисемітизму. Випадки насильства проти ромів з боку представників таких ультраправих груп, як C14, мають стати предметом судового розгляду.

З іншого боку, уряди держав Заходу й Ізраїлю, медії та неурядові організації повинні бути чутливими до проявів гібридної війни, яку веде Росія, включно з дезінформацією стосовно теми антисемітизму й ультраправих в Україні. Ще один феномен, на який варто звернути увагу, полягає у тому, що Росія сама вводить у гру свідомих або несвідомих агентів впливу, які вдаються до мови ненависті, створюють напругу у відносинах з меншинами, скоюють акти вандалізму й застосовують насильство. У бідній країні ультраправим діячам і російським агентам буває досить легко купити або іншими методами завоювати лояльність молоді, яка не може знайти собі місце у суспільстві, та втягнути її в маргінальну політичну діяльність.

Позиції ультраправих в Україні, може, і не міцнішають, однак у бідній країні, яка бореться з зовнішньою агресією, цю силу не можна ігнорувати.

Адріан Каратницький Адріан Каратницький , Старший науковий співробітник американського аналітичного центру "Атлантична рада", колишній президент Freedom House
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram